ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ЖИТТЯ ПО-НОВОМУ ОЧИМА СОЦІОЛОГІВ

ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: "ЖИТТЯ ПО-НОВОМУ" ОЧИМА СОЦІОЛОГІВ


Щойно опубліковані результати здійсненого Інститутом соціології Національної Академії наук України в 2018 році чергового дослідження в рамках проекту "Вимірювання соціальних змін в українському суспільстві", розпочатого в 1992 році.*) Вони висвітлені в 15 блоках (майже 300 таблицях та графіках ), 44 аналітичних матеріалах (статтях) науковців-соціологів і відображають сприйняття громадянами України трансформацій практично в усіх сферах нашого суспільства за роки після проголошення незалежності України з акцентом на останні п'ять років - чим обернулося обіцяне  "життя по-новому".

Трапилося так, що дослідження проводилося торік, а його результати оприлюднені вже після президентських виборів і зміни влади в країні. Отже, їх публікація стала нагодою оцінити, наскільки об'єктивно воно відобразило обстановку в країні, дати відповідь на питання: чи були неминучими для екс-президента П.Порошенка і очолюваної ним влади провальні результати виборів? Інакше кажучи,  саме дослідження стало перевіркою  стану соціології в Україні як науки, її  ефективності в якості важливого інструмента пізнання суспільства, виявлення тенденцій і перспектив його розвитку, врахування яких необхідне для успішного керівництва державою.

На мій погляд, дане дослідження, як і попередні, показало: українська соціологія - на належній висоті. Вони підтверджують справедливість слів директора Інституту, академіка НАН України В.М.Ворони: "Соціологічні показники дають можливість щорічно оцінювати стан демократичних перетворень в українському суспільстві, рівень добробуту населення та дають змогу порівнювати за рівнем задоволеності або комфортності життя різні регіони країни та різні соціальні групи незалежно від рівня їх матеріального задоволення, політичних поглядів, рівня культури та духовності. Відомо, що й "багаті теж плачуть", а щастя в кожного своє".  Біда в тому, що здобутки  соціології не дуже цікавлять саме тих, хто першим мав би враховувати нагальні проблеми, які найбільше хвилюють і турбують наших людей, відповідно реагувати на їх самопочуття,настрої і очікування в суспільстві.

Це особливо важливо з огляду на ситуацію, в якій опинилася наша країна. Деіндустріалізація, триваюче зубожіння переважної більшості населення, поглиблення майнового розшарування і розбалансування в суспільстві, перетворення України на найвідсталішу, найбіднішу, найкорумпованішу, вимираючу державу континенту, яка, до того ж, фактично перебуває в стані війни зі своїм народом на сході  і втрачає суверенітет, викликає у співвітчизників - це переконливо показують моніторінгові дослідження - глибоке розчарування, зневіру і тотальну недовіру практично до всіх гілок і інститутів влади. В узагальненому вигляді  такий стан суспільства переконливо відображається Інтегральним індексом соціального самопочуття ( ІІСС-20) -  комплексним показником, розробленим в Інституті науковцями Н.Паніною і Є.Головахою).

Обурення наших людей невиконанням владними структурами, найвищими посадовими особами своїх обіцянок, постійним погіршанням умов життя, яке поступово наростало, дійшло кульмінації  на п'ятому від зміни влади 2014 році. Деклароване Порошенком "життя по-новому" обернулося зменшенням реальних доходів населення принаймні втричі (у доларовому вимірі), небаченим раніше підвищенням плати за спожиту електроенергію і природний газ, тарифів на житлово-комунальні, транспортні, поштові та інші послуги, цін на продовольство, ліки і медикаменти.

Характеризуючи образ сучасного українського суспільства, учасники дослідження відмітили насамперед безлад (45,1%), злидні (33,9%), розруху (32,3%), протистояння (22,6%). У виграші чи скоріше у виграші від зміни влади виявилися лише 8,8% респондентів, 30,8% не відчули ніяких змін, для 11,4% важко було відповісти, а майже половина (49%) програли або скоріше програли. Люди найбільше бояться зараз зростання цін (так відповіли під час останнього моніторингу 74,3% його учасників),  безробіття (57,8%), невиплати зарплат і пенсій (57%), зростання злочинності (43,4%), холоду в квартирах ( 31,3% - зростання майже вдвічі порівняно з 2013 роком), зупинки підприємств (27,4%), голоду - 27.3%), зараження туберкульозом, СНІДом, іншими небезпечними для життя інфекціями (23,2%). Хоча дещо зменшилась, але все ще залишається значною кількість тих, хто боїться нападу на Урану зовнішнього ворога ( 59,6% у 2014 році, 36,9% - торік), масових вуличних безпорядків (21,4%), встановлення диктатури в країні (19.1%). Майже вдвічі порівняно з 2015 роком збільшилось побоювань міжрелігійних конфліктів (7,8% і 14,7%).

Тут є над чим думати тим, хто взявся управляти державою. Адже майже половина опитаних (46,2%) заявили, що терпіти тяжке становище вже неможливо. Це більше виявилося тих, кому жити важко, але вони вважають, що можна терпіти, І лише 8,7% відповіли:  "Все не так погано і можна жити". Та ще більше непокоїть те, що лише 17,1% учасників дослідження сподіваються, що "життя у найближчий рік більш-менш налагодиться", 52,1% вважають, що "ніякого покращення не буде", а майже третина (30,8%) завагалися з відповіддю.

Не задоволені своїм життям загалом 43%, а ще кожний п'ятий (21,2%) не зміг визначитися з відповіддю. Науковці Інституту справедливо відмічають вкрай неприйнятний стан сьогоднішнього українського суспільства, пройнятого ненавистю до того, що діється в країні, що витворяє абсолютно замкнутий прошарок (каста) неофеодальної "еліти", "яка створила для себе самої значно кращі умови життя, ніж навіть у Європі".

Благополучною чи спокійною вважали торік обстановку в Україні лише 7,6% респондентів; для 59% вона була напруженою , для 27,8% - критичною і вибухонебезпечною. Терпець народу обірвався, - кажуть соціологи.І це після п"яти років після подій, названих "Революцією гідності "!

Все це - в умовах, коли вітчизняна економіка перебуває у стані глибокої кризи і за темпами свого розвитку з кожним роком відстає від сусідніх та інших країн. У засобах масової інформації наводяться такі цифри. Сьогоднішній валовий внутрішній продукт (ВВП) України на 36% менший від рівня 1990 року. Щоб вийти за цим показником  на нинішній  рівень Польщі, при досягнутих темпах, потрібно буде не менше 20 років.

Україна, яка за радянських часів у складі Союзу РСР входила у п'ятірку передових держав Європи, безнадійно відстала. Якщо в 1990 році продуктивність української економіки перевищувала китайську в 6,5 раза, то сьогодні вона менше китайської вдвічі. Середня заробітна плата в 2,3 раза нижча, ніж у Росії, де вона теж не є високою порівняно з іншими державами Європи  ("Дзеркало  тижня", 6 липня 2019 р.).

При такому становищі очільники держави (президент, керівники уряду) постійно виступали з заспокійливими, оптимістичними заявами , в які все менше вірили наші люди. Про це свідчить катастрофічне падіння  їхніх рейтингів. Рівень довіри П.Порошенку, який у 2014 році становив, за даними дослідження, 33,9%, щороку знижувався і торік становив лише 7,8%. Так не втрачав довіру жоден з його попередників, навіть В.Янукович. Деградація Верховної Ради України призвела до того, що в 2018 році їй виявили довіру всього 4.7% респондентів, Кабінету Міністрів - 6,2%. Неприпустимо низьким є рівень довіри правоохоронним органам, профспілкам, банкам, в цілому фінансовій сфері. Навіть вченим виявили довіру менше  40% опитаних. І не випадково: ще майже стільки заявили, що не ознайомлені з їхніми здобутками чи не можуть їх оцінити.

Окремо слід сказати про політичні партії: їм переважно довіряють лише  5,1%, повністю - 0,4% опитаних. Чи потрібна в Україні багатопартійна система, ствердно відповіли  28,8%, завагалися з відповіддю ще більше - 32,9%.

То ж не дивно, що майже 80% респондентів  не вбачають  серед політичних партій і рухів  таких, яким вони могли б  довірити владу в країні, і стільки ж не знають політичних лідерів, які можуть ефективно керувати нею. Зрозуміло, чому для наших людей таким непростих  є вибір на президентських і парламентських виборах, чому  майже три чверті виборців віддали найвищий пост в державі людині, яка не має ніякого досвіду політичної діяльності, роботи в структурах державної влади. Найважливішим для виборців  при прийнятті рішення було те, що ця людина не скомпрометована корупційними діяннями і талановито критикувала засобами естрадної сатири бездарну діяльність тодішньої влади.

В матеріалах досліджень, статтях науковців висвітлюється багато граней життя нашого суспільства, які характеризують морально-політичний і психологічний клімат у ньому, наявні суспільні страхи, ставлення громадян до важливих питань внутрішньої і зовнішньої політики держави, відносин з міжнародними спільнотами, етномовних та релігійних питань. Здійснений науковцями Інституту аналіз результатів моніторингу в територіальному розрізі, за статтю, віком, освітою, національністю та іншими соціальними характеристиками роблять сприйняття образу України в масовій свідомості населення об'ємним, динаміку розвитку соціальних і політичних процесів у нашому суспільстві  - дохідливою, висновки - більш переконливими.

Наша Вітчизна постає живою з реальними проблемами, ставленням до них різних категорій населення, специфікою окремих регіонів. Результати більш ніж чвертьвікового моніторингу свідчать, що заяви керівників держави, які потерпіли нищівну поразку на минулих виборах, про "небувалу єдність і згуртованість сьогоднішнього українського суспільства" були занадто оптимістичними. З багатьох питань - ставлення до нашого непростого минулого, багатьох історичних постатей, трансформацій останньої третини віку - приватизацїї, купівлі-продажу землі, соціальної політики, форми державного устрою (у тому числі можливої федералізації), розвитку, зовнішньополітичної орієнтації і, звичайно, щодо подій на сході України, передусім якнайшвидшого закінчення там військових дій, - у суспільстві немає єдиної думки. На жаль, минула влада, на політичний курс якої визначальний вплив справляли агресивні націонал-радикальні сили, не лише не сприяла подоланню наявних протиріч, а  своєю, не завжди виваженою діяльністю поглиблювала їх, провокувала розкол у суспільстві.

Серйозну проблему, пов'язану з реалізацією величезного запиту в суспільстві на політичного суб'єктів (суб'єктів), здатного чітко сформулювати і висловити інтереси соціальних груп найманих працівників, порушив у своїй статті заступник директора Інституту, член-кореспондент НАН України М.О. Шульга. Він відмітив, що формуванню цього запиту перешкоджає низка причин: дії влади, яка пригнічує в зародку появу політичних організацій лівого спрямування; сформований у значної частини населення засобами масової інформації та системою освіти негативний образ лівих партій і рухів, який продовжує відтворюватися і запроваджуватися в суспільну свідомість; існуючий в суспільстві гранично високий рівень недовіри населення до всіх політичних партій і профспілок; перебування за кордоном в якості трудових емігрантів найбільш активної частини молоді і людей середнього віку, які могли б стати Ініціаторами створення лівих організацій, осередків по захисту прав найманих працівників. Це призводить не тільки до спрощення соціальних відносин у суспільстві, а й до їх огрубіння, примітивізації, вульгаризації. Про це свідчать факти "захоплення лівих партій якимись підозрілими групами, впровадження в керівництво лівих партій одіозних людей, якими маніпулюють досвідчені циніки з-за лаштунків політичної сцени".

Важливо, що діапазон досліджень, здійснюваних Інститутом, збагачується з кожним новим опитуванням. В даному разі являють значний інтерес зафіксовані дослідниками думки співвітчизників про розвиток демократичних процесів у країні, роль особистості, "сильного лідера" в політичному житті, політику "сильної руки", про ставлення до громадян різних національностей, до руйнації того, у що вірили наші батьки, про спроможність більшості людей збрехати, щоб просунутися по службі, піти на нечесний вчинок заради вигоди, та багато інших цікавих спостережень.

Подальший розвиток подій в країні   багато в чому залежатиме від того, чи зробить нова влада висновки з минулого досвіду. Цьому може сприяти ґрунтовне ознайомлення з результатами моніторингу якнайширшого кола державних діячів і політиків, безпосередньо причетних до вироблення і здійснення політичного курсу нашої держави.

Георгій Крючков,

народний депутат України III і IV скликань

-----------------------------

*)"Українське суспільство . Моніторинг соціальних змін. Випуск 5(19).-

К.: ІС НАН України, 2018. - 526 с.


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях