До 125-ї  річниці від дня народження Олександра Петровича Довженка

До 125-ї річниці від дня народження Олександра Петровича Довженка


10 вересня 2019 року виповнюється 125 років від дня народження видатного українського режисера і письменника Олександра Петровича Довженка (1894-1956), відомого фільмами «Звенигора», «Арсенал», «Земля», а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – «Україна в вогні» та «Зачарована Десна».

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця.

Предки Довженко - полтавські чумаки, які оселилися в Сосниці в середині XVIII століття. Перший з Довженко, про який відомо з документів - Карпо, народився на початку 1760-х років. Син Карпа Довженко - Григорій народився в 1786 році. Тарас Григорович Довженко (прадід Олександра Петровича), від якого пішло Сосницьке прізвисько Довженка - Тарасовичі - в 1812 році. Мав двох синів - Семена і Самуїла. Син Семена Тарасовича - Петро Семенович - батько Олександра Петровича Довженка. Прадід Тарас був прекрасним оповідачем. Як домашній наставник, він мав великий вплив на розвиток маленького Сашка.

Сім'я, в якій він народився, - найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-го - початку 20 століття.

Автопортрет "Сашко" (зліва) і будинок, де народився Довженко (праворуч)

Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся - ні. «Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви», - писав Довженко у своїй «Автобіографії». Там же згадує, що, який би епізод дитинства  не згадував, в уяві постають тільки «плач і похорон».З 14-и дітей в сім'ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів - Іван, Сергій, Лаврентій, Василь - померли від  якоїсь хвороби в один день. І це при тому, що сім'я була не самою бідною, - просто життя в селі було дуже важким.

Довженко з батьком (зліва). Мати, сестра і батько Довженка (праворуч)

Та все ж таки його дитинство проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно.

У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту.3 17 років він — студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе викладання природознавства й гімнастики, географії й фізики, історії й малювання.

Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем.

У буремне лихоліття 1918—1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва від польських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючим відділом мистецтва. Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон — спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство.

У 1923 році О. Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором.

 Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів в США «Молот». Потім, після повернення до Харкова, в 1923-1926-му роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

Політичні шаржі Довженка (зліва) і дружній шарж на письменника Остапа Вишню (Вишня в поданні читачів і Вишня в дійсності).

На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм „Ягідка кохання”, що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки „Сумка дипкур'єра”, в якій, окрім всього, ще знявся і в ролі кочегара. Мрією О. Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва.

У 1928 році він за сто днів знімає фільм „Звенигора” — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», — казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 році., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю — було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О. Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове — уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. У цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад

Довженко і знімальна група за роботою над фільмом "Земля"

На початку 1933 року Довженко залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом із дружиною Ю. Солнцевою та письменником О. Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки — створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм „Аероград”.

Напередодні війни працює над фільмом „Щорс”, з основною темою — народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР.

Олександр Довженко з Юлією Солнцевою 

З початком війни змінюється і життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм "За нашу Радянську Україну". У травні 1945 року з'являється ще одна стрічка — «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році — стрічку «Мічурін».

На початку п'ятдесятих років великий режисер переважно займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна».

Сповнений творчих планів, О. Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року від інфаркту на своїй дачі в Передєлкіно, перед першим знімальним днем його нової картини «Поема про море».Йому йшов шістдесят третій рік... Похований в Москві на Новодівичому кладовищі

Уже після його смерті виходить вибране О. П. Довженка, його дружина Ю. Солнцева дозняла фільми «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». 

У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» О. П. Довженкові посмертно було присуджено Ленінську премію.

 

 

Підготовлено на основі відкритих джерел Владом Мушенком


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях